ВИНОГРАДІВ

with Коментарів немає

Біля підніжжя Чорної гори праворуч швидкоплинної річки Тиси стоїть Старовинний Севлюш (така назва існувала до 1946 року) відомий сьогодні як Виноградів.

Сучасний Виноградів повністю заслуговує на свою назву. Схили Чорної Гори, 568 м. над рівнем моря, вкриті виноградниками, сади щоліта дарують персики, абрикоси та винні ягоди, алеї та вулиці міста засаджені сакурами, каштанами та магноліями.

Сива пам’ять минулого застигла нині в руїнах Уго-чанського замку Канко, що востаннє слугував обителлю монахам ордену Францисканців, в бароккальному фасаді кам’яного палацу баронів Перені -найбагатших місцевих дворян і правителів. Куполи церковних храмів східного і західного обрядів свідчать про строкату релігійну й національну палітру міста. Здавна у Виноградові у мирі і злагоді живуть русини-українці, угорці, росіяни, євреї, представники інших національностей. У невеликому за площею місті (всього 50,6 т. кв.м) мешкає біля 28 тисяч населення.

Виноградів – адміністративний центр чималого сільськогосподарського району, зв’язаний мережею залізничних і автомобільних магістралей з іншими містами області. Близькість до кордону з Угорщиною та Румунією (не більше 15-20 кілометрів) сприяє налагодженню тісних контактів з іноземними партнерами.

Туристичний маршрут: ВиноградівЗа останні роки у Виноградові набув розвитку малий і середній бізнес. Завдяки десяткам приватних кафе, аптек, торгівельних та інших закладів міська влада проводить реконструкцію центральної частини міста, поступово наближаючи її до європейських стандартів. Культурними осередками є центр дозвілля, парк Перені, приватний художній салон, де часто влаштовують свої заходи культурно-просвітницькі, громадські товариства. Вільний час городяни люблять проводити у відпочинкових зонах та звичайно на, милуючій око своїми краєвидами, річці Тиса. Виноградівці люблять своє місто, оберігають від забуття і в сьогоденні примножують його славні традиції.

Територія міста й району була заселена вже в глибокій давнині, у період палеоліту. Севлюш, Сивлюш під цими назвами місто згадується в латинських тогочасних документах. Виникло воно раніше ніж Угочанський комітет. Коли і хто заснував Севлюш — невідомо. Але сталося це дуже давно, бо вже 1262 року у латинських документах воно згадується як королівське місто. Севлюш був наділений значними королівськими привілеями. Він дістав право самоврядування, свій суд. Для захисту населення в ХІ ст. зводиться на плато біля Чорної Гори перше укріплення – замок Канків (Канко), вотчина місцевого слов’янського феодала, зараз, нажаль, від якої залились лише руїни які, тим не менше, можуть багато чого розповісти. Коли піднімаєшся крутою стежкою до руїн замку попереду відкривається карколомна панорама тридцятитисячного міста з націленими у небо вежами старовинних храмів різних конфесій. За спинами лишається могутній масив одинокої Чорної Гори. А перед очима – руїни давньої твердині.

Кажуть, з замку вів у місто підземний хід. Традиційна легенда будь-якої фортеці у Виноградові все ж має під собою деяке підгрунтя: принаймні, хід на довжину 12 метрів було знайдено – а далі наказано його засипати глиною.

Крім того у місті є багато храмів і палаців про які історії стало відомо зовсім недавно. Наприклад 80-х роках ХХ ст. талановитий історик Михайло Філіпчук з членами створеного ним любительського гуртка розкопав фундамент готичного храму. Він стверджував, що пихатий величний францисканський собор у центрі Виноградова – брат-близнюк зруйнованого замкового костелу. Колись головний храм міста був одночасно й центром громадського життя Севлюша. Вартовий на високій вежі слідкував, чи, бува, не наближається до міста ворог. Тут вирували пристрасті Реформації: костел якось захопили протестанти. Францисканці відновили споруду в 1668 році. Пізніше храм знову зазнає руйнації, на цей раз від вогню. В пам’ять про відбудову костелу та передачу його католикам у 1748р. На фасаді храму вибито герб єпископа Баркоці.

Що цікаво: у комплекс францисканського монастиря входив ще один костел, теж збережений до наших часів. Він розташований поруч з Вознесенським храмом.

Назва міста прямо натякає на ще одне багатство краю: виноград та вино. Потрапити у старі винні підвали на південних схилах Чорної Гори виноградівського винсільхоза мріє, певно, не один турист. Тут, у підземних коридорах довжиною у 350 метрів у дубових бочках зберігається п’янке золото Севлюша.

Туристичний маршрут: Виноградів